виховувати бажання постійно розширювати свій обсяг знань, почуття поваги до людей, які жили і працювали для України, почуття гордості за видатних українців.

● Стимулюючо-дійова:

розвивати прагнення бути справжніми українцями, прославляти свою країну добрими справами.

ВИД ДІЯЛЬНОСТІ: пізнавальний

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ: виховна година

Презентація https://docs.google.com/presentation/d/1Y5UE8-fJxsZb8I3vW_r4S7d3crJCfByqTPMbKZUcqgY/edit?usp=sharing

Хід заняття

Учитель

Ми з вами живемо в Україні – державі, славній своїм минулим і прекрасним сьогоденням. Адже наша країна багата на талановитих, чуйних і добрих людей, які своєю натхненною працею вплітають не одну сторінку в історію українського народу. Ми – українці.

- Що значить для вас бути українцем?

Бути Українцем – дуже цікаво, бо це означає, бути родинно прив’язаним до Великої Європеської Держави, що сягає своїм історичним корінням сивої княжої доби. Це значить мати відношення до Держави, яка уславлена козацькою минувщиною і є спадкоємицею першої Європейської Конституції за часів правління Гетьмана Пилипа Орлика, це значить, відчувати причетність до Держави, яка ніколи не була поборницею загарбницьких війн, не зазіхала на чужі землі, але давала гідну відсіч всім тим, хто був ласий на наш прабатьківський край. Отже, бути Українцем,- це значить істотно відчувати себе абсолютно європейською людиною, бути в постійній генетичній і енергетичній злуці з Святим Києвом, -що був колись уповноважений статусом Магдебурського права, містом-Xрамом, де кожна порошинка дихає Богоприсутністю, Пам’яттю і Трипільським таїнством.
Бути Українцем - це значить бути відповідальним і нести відповідальність…

Українці як нація змогли вижити в пору найтяжчих історичних випробувань і зберегти свою неповторну культуру тільки завдяки тому, що серед них зі століття в століття з’являлися видатні державні діячі, полководці, мислителі, поети й художники. Ті, хто змінював не тільки хід історії, але й свідомість сучасників, хто сіяв добре насіння людяності, гідності, любові до свого народу, хто зробив вагомий внесок у загальну духовну скарбницю України й усього людства.

Сьогоднішній день – це тиха пісня вдячності і низький уклін талановитим людям за любов до рідного слова, людей, до України.

Учень Є люди, як свічки, -

Згоряють, відходять в небуття.

Є люди, як зірки, -

Горять і світять все життя.

Та ні, це не зірки, холодні, мертві.

Вони – сонця, засвічені у небі,

Які горять, обігрівають все і не згаснуть.

І не загинуть... В. Сухомлинський

Сьогодні ми поговоримо про людей, які є національною гордістю України. Ви зауважите, що нам не вистачить часу, адже українська земля щедра на славні імена, і всі вони варті того, щоб присвятити їм окрему виховну годину. І ви, звичайно ж, будете праві. Ми довго сперечалися, кого ж обрати. І вирішили, а поговоримо про людей, обличчя яких бачимо щодня. Заінтриговані?.. Це обличчя на грошових банкнотах України.

- А чи відомо вам, хто зображений на українських гривнях?

Учень 1

Князь Володимир Великий правив з 980 року по 1014 рік. Після смерті князя Святослава трапилася уособна війна між його синами за право керувати київським престолом. В результаті цієї війни переміг князь Володимир. За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 p.), в'ятичів (982 p.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ,а в 988 p., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство.

В останні роки X ст. Володимир зосередив зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами, що загрожували Русі з півдня. Він будував захисні вали й фортеці, не раз виходив з військом супроти печенігів і перемагав їх. Наприкінці життя проти Володимира повстали сини. Під час лаштування походу на Новгород проти Ярослава Володимир раптово помер 15 липня 1015 р. Князя поховано у зведеній за його велінням Десятинній церкві.

Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.

Вшанування пам'яті

Пам'ятник Володимиру Великому, на честь Хрещення Київської Русі на Володимирській гірці є одним із символів Києва, часто зображуваних на картинах і фотографіях міста.

Враховуючи загальновизнаний вплив Володимира Великого на розвиток державності і суспільного життя на землях сучасної України, він зображений на лицьовому боці усіх різних видів одногривневих банкнот і двох монетах. Також пам'ятник Володимиру Хрестителю на Володимирській гірці в Києві був зображений на купюрі 100 000 купонів. Портрет Володимира Святославича зображено на банкноті номіналом 1 гривня.

Названо на честь Володимира Святославовича

Володимирський собор (Київ) (Херсонес) (Луганськ) (Севастополь)

• Володимирська вулиця (Київ)

• Володимирська гірка — парк у Києві навколо пам'ятника київському князю Володимиру

• Володимирський узвіз — старовинна вулиця міста Києва

• Київський Імператорський Університет Святого Володимира

• Володимир-Волинський — місто обласного значення в Україні

• Володимирське князівство

• Володимир Мономах

• Владимир — місто обласного підпорядкування в Російській Федерації

• Вулиця Володимира Великого у місті Львів

• Гімназія імені Володимира Великого (Рогатин)

• Вулиця Князя Володимира у місті Рівне.

25 лютого 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України». У 2015 році поставлено пам'ятник Володимиру Великому у Гданську (Польща). Національний банк України випустив пам'ятну монету «Київський князь Володимир Великий». На прийомі на честь 1000-річчя після смерті князя й дня Хрещення Київської Русі, президент України П. Порошенко заявив, що понад 1000 років тому князь Володимир заклав основи вільної і незалежної України. Він зазначив, що з прийняттям християнства Володимир не лише визначив європейський напрямок України, а й сприяв її духовному та науковому розвитку і поклав основи зв'язку держави із країнами Заходу.

Учитель

Вивчаючи історію України не можливо не звернути увагу на ім'я Ярослава Мудрого. Адже саме за його часів відбулося будівництво храмів, соборів, і найкращий з-поміж них – Софійський собор у Києві, який і до цього часу милує людське око. «...Ярослав засіяв всю землю книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку. Велика-бо користь від навчання книжного. Книги – мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах – бездонна глибина...в книгах знайдеш велику втіху і користь для своєї душі, бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами», так про Ярослава Мудрого сказано в «Повісті минулих літ».

Учень 2

Великий князь київський, син Володимира Святославича народився близько 978 року. У 988-му батько посадив його намісником у Ростові. По смерті у Новгороді брата, князя Вишеслава, став новгородським князем. 1014 року, прагнучи утвердити незалежність Новгорода від Києва, відмовився виплачувати батькові, щорічну данину, за що Володимир зібрався йти походом на Новгород, але перед цим помер 15 липня 1015 року. По смерті Мстислава 1036 року Ярослав зробився одноосібним володарем Руської землі. За час свого майже сорокарічного князювання доклав багато зусиль для централізації князівської влади навколо Києва та зміцнення держави. Здійснив ряд блискучих походів проти печенігів і назавжди відкинув їх від кордонів руських земель.

Тривале князювання Ярослава принесло Русі могутність і бурхливий розвиток в усіх сферах політичного та культурного життя. Одночасно з великим будівництвом у Києві князь здійснив важливі заходи щодо зміцнення південних кордонів держави, збудував нові оборонні укріплені лінії, поставив кілька городів.

Ярослав більше за все полишив по собі пам'ять в історії як князь-будівничий Русі,,про що свідчать як літописці, так і храми, що їх він збудував, і найкращий з-поміж них – Софійський собор у Києві, зведений на тому місці, де відбулася жорстока січа руських дружин з печенігами.

Ярослав постійно вживав заходів щодо поширення і зміцнення християнства, оскільки розумів його величезне значення у зміцненні князівської влади та консолідації всіх руських земель.

Утверджуючи християнство, Ярослав досяг завдяки церкві значних успіхів у внутрішній політиці. Збудовані ним монастирі перетворювалися на осередки культури й освіти. У Софії Київській князь заснував першу на Русі бібліотеку.

Активна дипломатична діяльність Ярослава Мудрого з країнами Заходу та Скандинавії мала на меті встановлення повної незалежності від Константинополя не лише в державних, а й у церковних справах.

Київська Русь за часів Ярослава Мудрого посіла одне з центральних місць у системі європейських політичних взаємовідносин. Але найбільша заслуга великого князя київського перед нащадками, за що вони й прозвали його Мудрим, це законотворча діяльність як автора "Руської правди", або "Правди Ярослава", збірника норм давньоруського права, за яким нормувалося життя тогочасного суспільства. В ній існуючі на той час закони та звичаї не лише систематизувалися, а й пристосовувалися до нових реалій тогочасного життя й ставили Русь у ряд з передовими правовими європейськими країнами.

Перед смертю Ярослав залишив політичний заповіт, що дійшов до нас у складі "Повісті минулих літ", в якому встановив принцип старшинства в межах родини, в розподілі земель і політичної влади між спадкоємцями, завдяки якому сподівався уникнути запеклих родинних чвар і міжусобної боротьби. Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді на руках свого улюбленого сина Всеволода й знайшов вічний спочинок у київському храмі, збудованому ним самим в ім'я Святої Софії, премудрості Божої.

Учень 3

Богда́н (Зино́вій-Богда́н) Миха́йлович Хмельни́цький— український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством. Представник роду Хмельницьких.

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Як зазначав Михайло Грушевський:

«Особиста біографія Хмельницького настільки ж убога на реалії і безсумнівні факти, наскільки багата на легенди»

За твердженням автора "Історії Русів" по лінії Хмельницьких Богдан є нащадком відомого козацького отамана, полковника і наказного гетьмана Війська Запорізького його королівської милості Венжика (Венцеслава) Хмельницького . Матір'ю Богдана називається "Анастасія, донька гетьмана Богдана" тобто Анастасія (в чернецтві Агафія), донька відомого козацького отамана Війська Запорізького Федора Чорного, Богдана Михайловича Ружинського , представника відомого українського князівського і козацько-християнського роду Ружинських, прямих нащадків древніх князів Рюрика, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Гедиміна і Данила Галицького, родичів князівських козацько-християнських родів Острозьких, Вишневецьких, Глинських і Дашкевичів - найбільших власників і наймогутніших удільних правителів на землях історичної Київської Русі-України у 15-16 ст.

Місцем народження вважається Чигирин, або хутір Суботів (Чигиринське староство). Також є версія, що народився в маєтку польського магната в сучасному Жовківському районі Львівської області (батько Михайло Хмельницький знаходився на службі у С.Жолкевського).

Дата народження — 27 грудня 1595 року, хоч є і інші версії — інколи рік народження вказують або 1595 або1596 рік. При хрещенні отримав імена Богдан-Зиновій; другим ім'ям ніколи не користувався.

Вшанування пам'яті

Пам'ятники Богданові Хмельницькому

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві

Богдан Хмельницький, колегія єзуїтів, Львів

В 1954 році місто Проскурів було перейменовано на Хмельницький, а в 1943-му місто Переяслав — на Переяслав-Хмельницький.

У Києві існує пам'ятник Богдану Хмельницькому, якого зображено верхи на коні. Також пам'ятники встановлені у містах Чигирин на Богдановій горі, Хмельницькому, Черкасах, Нікополі, Скалаті та у селі Суботові.

У Запоріжжі пам'ятник встановлено на вул. Б.Хмельницького , а також пам'ятний знак Б. Хмельницькому на острові Хортиця. Напис на камені: «У січні 1648 р. біля о. Хортиця запорізькі козаки на чолі з Б. Хмельницьким вперше розгромили загін польських гнобителів».

Іменем Богдана Хмельницького названі вулиці і площі в багатьох містах і селах України, воно присвоєне академії Державної прикордонної служби України в місті Хмельницькому та університету в Черкасах. Також у Чигирині діє музей Богдана Хмельницького.

Портрет Богдана Хмельницького зображено на банкноті номіналом 5 гривень. Також Національний банк України випускав в обіг пам'ятні монети номіналом 200000 карбованців з19 липня 1995 року та номіналом 1000000 карбованців з 21 червня 1996 року.

За часів СРСР існував Орден Богдана Хмельницького, призначений для нагородження як офіцерського, так і солдатсько-сержантського складу. Також Орден Богдана Хмельницького встановлений у сучасній Україні для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України.

На його честь також названо 69 курінь УПЮ імені Богдана Хмельницького

Учень 4

Іва́н Мазе́па-Калединський— український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній(1687-1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704-1709). Князь Священної Римської імперії (1707-1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу Курч з Київщини. У молодості служив при дворі короля Яна II Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, проте 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався в Молдові. Помер у місті Бендери.

Народився 20 березня 1639 на хуторі Мазепинці Київського воєводства (неподалік від Білої Церкви).

Дитинство припало на час Хмельниччини і Руїни. Змалку мусив навчатися військової справи, їзди верхи, фехтування. Мати відправила на навчання до Києво-Могилянської академії. В академії 3 роки вивчав риторику, латину. Добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші, цікавився усіма видами літературної творчості; протягом життя опанував вісім іноземних мов.

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила 1687 року у результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини.

Військова рада, яка відбулася 25 липня, оголосила гетьманом України Івана Мазепу.

Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави зі збереженням традиційної системи козацького устрою.

Ревний покровитель православ'я, Мазепа надав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепинська») .

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха.

Завдяки дипломатичному хисту зумів налагодити стосунки з царівною Софією, фактичним керівником московського уряду князем Голіциним, з їхнім наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 року.

З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на річці Самара.

Прагнув знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України. Захищав інтереси простих козаків.

Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа різними способами сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промислового виробництва, торгівлі.

Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя України-Гетьманщини: за його гетьманування воно досягає особливого піднесення, напруження та розквіту, у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.

Був великим меценатом культурних починів і будов в Україні.

Вшанування пам'яті

Населені пункти:

Мазепа -(Міннесота) США, (Пенсильванія) США, (Південна Дакота)США,Мазепа (Альберта) Канада,

Мазепа-Бей Південно-Африканська Республіка, Мазепівка Росія, Мазепинці Україна.

Вулиці: Київ, Львів, Тернопіль, Коломия, Рівне.

Науково-дослідний Центр козацтва імені гетьмана Мазепи.

Учень 5

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі Василіян, а далі у гімназії.

Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

І.Я. Франко написав майже п’ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки "Коли ще звірі говорили” (1899) та ряд оповідань: «Грицева шкільна наука» «Олівець», «Під оборогом».

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

Праці Франка з теорії й історії літератури, літературної критики є цінним внеском в українське літературознавство.

Митець приділяв увагу питанню літературної мови, відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західно-українськими говірками.

Франко на сьогодні єдиний український поет, щодо номінування на здобуття Нобелівської премії з літератури.

На його честь 1962 року місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ, а також селище міського типу Янів було перейменовано в Івано-Франкове.

Також на вшанування Івана Франка названо вулиці та площі у багатьох містах України (зокрема, вулиці в Івано-Франківську, Києві, Львові, Тернополі, Черкасах,Хмельницькому, площа у Львові) та кількох населених пунктах Росії (Москва, Липецьк, Перм, Тула, Чебоксари), Казахстану й Канади.

На його честь названо астероїд 2428 Каменяр.

Лицьова сторона банкноти номіналом 20гривень.

Марки України номіналом 70 копійок та 3000 купоно-карбованців.

Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка в 2006-ий рік.

Пам'ятники Іванові Яковичу Франку є в різних містах України та за кордоном. Монументи Франкові — поету, письменнику, вченому-енциклопедистові, громадському діячеві встановлені переважно на заході України, де він жив і працював, однак є і в інших містах по всій країні й навіть за кордоном (Відень, Ліпік). А серед областей України чи не найбільше на Івано-Франківщині — названій на його честь.

27-29 липня 2012 року в Нагуєвичах відбувся «Франко Фест» — музично-мистецький фестиваль, присвячений Іванові Франку[18].

Побачити та торкнутись аутентичних речей Івана Франка можна у будинку-музеї Франка у селищі Криворівня, Верховинського району. Ще один музей Франка розташований у селі Лолин. У Калуші відкритий Музей-оселя родини Івана Франка. У Львові діє Національний літературно-меморіальний музей Івана Франка (в будинку письменника).

Учень 6

Груше́вський Миха́йло Сергі́йович— український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929),багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), автор понад 2000 наукових праць.

Народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм в Царстві Польському (нині на території Польщі).Батько-Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. . Мати, Глафіра Захарівна Опокова. походила із сім'ї священнослужителів з містечка Сестринівка

Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття.

Роки навчання, Грушевський згадує із певним розчаруванням, то був час занепаду Київського університету.

Наприкінці свого університетського навчання, Грушевський долучається до українського руху. Він входить до складу київської «Громади», таємної організації, що згуртувала довкола себе справжніх патріотів України.

В 1894 році Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету. У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка.

Протягом 1897–1898 років М. Грушевський пише І-й том своєї фундаментальної праці — «Історія України-Руси».

Для розвитку української літератури Грушевський разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вісник, був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899).

В 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия.

Революційні події в Росії 1905 року, що призвели до послаблення політики царату щодо національного розвитку українців, а також тиск польських чиновників зумовили повернення Грушевського до Києва. 4 березня 1917 в Києві засновується Українська Центральна Рада. 20 березня 1917 УЦР заочно обрала Грушевського головою.

Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР. 20 листопада 1917 УЦР під головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. Займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування УАН. В цей час Грушевський написав 4, 5 і 6-ту частини «Всесвітньої історії», а також праці «Старинна Історія. Античний світ», «Середні віки Європи».

Пам'ятники Грушевському у Києві, у Луцьку, в Червонограді.

Михайлові Грушевському відкрито меморіальні дошки у Відні, Празі, Варшаві, Холмі (нині Польща), Тбілісі, Каз Михайлові Грушевському відкрито меморіальні дошки у Відні, Празі, Варшаві, Холмі (нині Польща), Тбілісі, Казані, Москві.

Ім'я Михайла Грушевського носить багато вулиць, проспектів та площ в Україні. Зокрема, на вулиці Грушевського в Києві розташовані будівлі Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Є проспект Грушевського в Кам'янці-Подільському та Луцьку , вулиця Грушевського в Хмельницькому, Одесі, Львові, Вінниці, Івано-Франківську, Чернівцях, на якій розташоване, зокрема, приміщення ОДА.

Портрет Михайла Грушевського зображено на банкноті номіналом 50 гривень та на пам'ятних монетах 1996 та 2006 років.

На 140-річчя Грушевського відродилося його ім'я і в селі Сестринівці (Козятинський район, Вінницька область) — на матеріалах шкільного музею відкрито новозбудований музей Михайла Грушевського.

У часи незалежності відкрито музеї Грушевського у Львові, в Івано-Франківській області, в Києві.

Повне зібрання творів М. Грушевського — найповніше 50-томне видання творчої спадщини видатного вченого і громадського діяча (всі опубліковані й неопубліковані твори, його епістолярна, мемуарна спадщина й архів).

Учень 7

Тарас Шевченко - класик української літератури, національна гордість українського народу.Народився в сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. В 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва.У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 р.. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті. Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (не збереглося більше 160). У 1859—1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.

«200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка» - срібна монета номіналом 50 грн.

На його честь названо астероїд 2427 Кобзар та кратер Шевченко на Меркурії.

До 200-річчя поета в Донецьку вийшло видання «Донецька Шевченкіана у датах і подіях: 1851−2014».

Учитель

. Історія України здебільшого пов'язана з іменами чоловіків, але є жінка, діяльність якої залишила помітний слід

"Леся Українка! Це звучить узагальнююче, як ім'я, в якому злились мільйони українок і українців, мільйони чесних борців за свободу, які в глухі часи жорстокого царизму вслід за російським пролетаріатом не побоялися устати проти гніту й рабства", - так сказав Павло Тичина про сильну, чарівну, талановиту жінку яку по праву можна вважати видатною.

Учень 8

Все прекрасне у великої дочки українського народу: і її ласкаве патріотичне ім'я, і героїчне життя, і, сповнена революційного вогню, ніжна та гнівна творчість.

Леся Українка ввійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.

Життя Лесі Українки - великий подвиг в ім'я народу, "її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді,- властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки".

Природне обдарування, сприятливі умови в сім'ї, культурне середовище, наполеглива праця над самоосвітою - ось ті чинники, які рано піднесли Лесю Українку на високості вселюдської культури. Вона вражала всебічною освіченістю, ґрунтовною обізнаністю з літературою і мистецтвом багатьох народів світу, знанням мов, глибоким проникненням у суспільне життя. Крім української і російської, Леся Українка досконало володіла французькою, німецькою, англійською, італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською мовами. Це давало їй змогу читати в оригіналі художні і наукові праці багатьох народів, користуватися бібліотеками не тільки Києва, Львова, Одеси, Мінська, Москви, Петербурга, а й Відня, Берліна, Женеви, Мілана та багатьох інших міст.

У дев'ятнадцятирічному віці Леся Українка написала для навчання своїх молодших сестер підручник "Стародавня історія східних народів", що стало яскравим свідченням її глибокої обізнаності з історією багатьох народів.

Вшанування пам'яті - музеї, пам'ятники і пам'ятні дошки по всій Україні та за її межами.

З 1951 року могила поетеси і громадської діячки Лесі Українки має статус пам'ятки історії національного значення.

Постановою Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів УРСР від 17 липня 1970 р. була заснована літературна премія імені Лесі Українки за найкращий твір для дітей. 2004 року встановлена «Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва», яка «присуджується щороку за твори, які сприяють вихованню підростаючого покоління у дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання».

Обличчя Лесі Українки на грошах та марках.

Учень 9

Григорій Сковорода народився 22 листопада 1722р. в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку та інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. У 1741 році Григорія забрали до Петербурга для співу в придворній капелі.

Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслася вівця того господаря, в якого філософ затримався. Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив:

«Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині.

Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не лише своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Щоб оцінити цей вплив, як писав С. Єфремов,

…досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому «мандровану академію» і його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між «сковородинцями», тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки. І навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода… Жертви на новий університет, після заклику і «драматичних жестів» Каразина (р. 1802). посипались головним чином од учнів Сковороди, знайомих та приятелів його, і тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму — 400 .000 карб. Впливу од Сковороди безперечно зазнав і батько нового українського письменства Котляревський, і батько української повісти Квітка…

Помер 9 листопада 1794 в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області.

Про смерть Сковороди записав Срезневський таке:

…Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода — «і так усе волосся злетіло з бідної голови від мордування, пора покоїтися!» «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!» — «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий.

Це було 9 листопада 1794. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».

Сьогодні його могила стоїть у селі Сковородинівка (колишня садиба Андрія Ковалинського).

Пам'ятник Г. Сковороді в Харкові.

Приятель і біограф Сковороди Ковалинський засвідчував:

«Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов’язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе».

Учитель. Я народилась в Україні

І почала життя своє.

Тут небеса високі й сині,

На що не глянеш – все моє.

Трава для мене зеленіє,

Для мене світлі дні ясні,

І сонце пестить та леліє,

Летять до серденька пісні.

Тут кожна квіточка співає,

Струмочок ніжно жебонить,

І краю кращого немає,

Де б я могла так вільно жить.

Ось і підійшов до кінця наш захід. Не важливо, ким ви станете в майбутньому – лікарем, вчителем, комбайнером.... Важливо одне – щоб ви ніколи не забували історії свого народу, людей, які зробили цю історію відомою на увесь світ, людей, які попри складні життєві труднощі не втратили віри у життя, а продовжували творити.

Сотні імен, безліч відкриттів видатних українців увійшли до золотого фонду світової культури. Та, незважаючи на все це, ми ніколи не повинні забувати, що, насамперед, кожен з нас- людина, а вже потім - українець. Мені хочеться, щоб ви стали Людьми з великої букви й Українцями, які змогли б прославити свою націю.

Я бажаю вам винайти ліки від усіх хвороб, намалювати картину, яка вражатиме своєю красою не одне покоління, написати вірш, який будуть розповідати батьки своїм дітям, заспівати пісню, яка лунатиме з вуст мільйонів людей.

Я сподіваюсь, що років через двадцять кожен з вас з упевненістю зможе сказати – Я ВЕЛИКИЙ УКРАЇНЕЦЬ!!!

Золотоколодязянська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Добропільської районної ради

Донецької області

Урок мужності

«Воїн крізь віки»

Підготувала

класний керівник 10 класу

Г.А. Ковальова

2017-2018 н.р

Урок мужності: «Воїн крізь віки»

Мета: прищеплювати любов до Батьківщини, виховувати патріотичну свідомість на прикладах подвигів героїв АТО, героїв Небесної сотні (зокрема уроженця с. Шевченко Добропільського району Володимира Наумова); розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: Фотовиставка воїнів АТО – випускників нашої школи, стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка.

(Відео: танець «Молитва» у виконанні учнів школи)

Вступне слово вчителя.

Наче грім серед ясного неба, немов вибух свідомості постала проти режиму тиранії Революція Гідності та Свободи. Дивлячись на небайдужих співвітчизників, багатьом з нас важко було всидіти вдома, адже на той час наша Батьківщина так потребувала підтримки своїх дітей – українців.

Їх назвали Небесною сотнею – тих, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву їх канонізували – долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом, аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес.

На землі ж боронити від ворога кордони нашої держави лишились могутні воїни, що за велінням серця зробили відважний крок, аби повернути Україні мирне небо.

Урок мужності, присвячений українським героям, чиє ім’я постало крізь віки оголошується відкритим. (Звучить Гімн України)

· Відео Герої не вмирають (на фоні відео лунає вірш)

Учениця:

Не за війну,за мир ми всі стояли,

Повірте,не бажали ми війни!

Хотіли лиш,щоб діти наші знали

В книжках лиш нами бачені краї!

Стояли ми за гідність,за ідею,

За те,щоб нам відкрився цілий світ,

Хтось уявляв із себе Прометея,

Хтось шепотів Шевченків «Заповіт»…

Стояли всі…І неважливо було

Хто ти і звідки,ми ж бо всі брати…

Не знаєм скільки часу вже минуло

Людей все більше, холодно, тремтим.

Та не здаємось! Пісня зігріває,

Танок заводим, та не чують нас…

Ми вже не просим,чуєте,благаєм,

Коли ж настане справедливий час?

Нас чули всі далекі страни миру,

А ті,хто поруч-начебто глухі,

Ми бачили в Європі Україну-

На нас дивились погляди сухі.

Не за війну…За єдність,за свободу,

За честь і гідність ми стояли там…

За славу українського народу…

Тепер же платимо за це життям.

(Автор: Єлизавета Новіцька)

Слайд «Воїн крізь віки»

Учень 1 “Боротьба не за щастя вже навіть іде — за життя!

Я не знаю як треба, лише правда мені серце крає…

Бачу стяг, за який би пішов без вагань в небуття,

В путь останню на ньому дитину отець проводжає.

Учень 2 Українцю, поглянь, там побили жінок!

Глянь, вже люди ховаються в храмі!

Україно, вставай! Крізь тенета думок!

Адже волі дітей позбавляють!

Учень 3 Так чинили лиш варвари, злісні хани,

Лиш від них люди в церкві ховались.

А тепер ті, що владі присягу дали,

Над тілами героїв сміялись.

Учитель.

Шановні вчителі, учні, гості! Сьогодні ми зібралися тут, щоб ще раз пригадати події, які вже кілька років, наче невмирущий вогник, палають в українських серцях. Хтось відкриє для себе нові події, хтось поділиться почуттями. Сьогодні на нашому заході присутні воїни, завдяки яким ми з вами не чуємо відлуння війни, але я певна, що кожен з вас неодноразово відчував, як бринить ота струна душі за життя українських солдатів, українського народу.

Зараз ми стали сучасниками масової трагедії. Трагедії, що крізь віки буде відгукуватися у кожному українському серці. Трагедії, що поповнить ряди героїв, які поклали життя за справедливість та незалежність нашої Батьківщини.

(Виходять два учні (сини), сідають на стільці. Боком до них стоїть учениця (мати) зі свічкою в руках, загорнута у чорну хустку)

Учень 1

Моя хата не скраю
Тому і вмираю я за Україну,
ЇЇ честь та славу.
Пробач мені, мамо, що тебе покидаю,
Бо мушу йти на війну
Проти осатанілої зграї.

Хто зна, чи вдасться мені тебе ще побачить,
Та я сподіваюсь,
Що одного ранку прокинешся
Та й мене пробачиш.

Учень 2
Пробачиш та й заплачеш,
Сліз не жаліючи, обмиєш ти ними усю Україну,
Україну нову, сильну,
В якій брат за брата
Йшов під кулі навпростець,
Не боячись ката.
Ти подивишся навколо-
Все не так, як було.
Хоч мене й немає поруч
Знай, що я, сумую…

Учитель

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

В знак підтримки України 1 лютого всі польські теле - та радіоканали транслювали пісню «Подай руку Україні»

Відео «Подай руку Україні»

Учитель

Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Такою звичайною людиною був і Володимир Григорович Наумов. Достовірних відомостей про нього небагато. Ось, що містить його короткий життєпис:

«Наумов Володимир народився у с. Шевченко Добропільського району Донецької області в той самий день, що й колись народився Тарас Шевченко – 9 березня. Тому любив його твори і знав “Кобзар” напам’ять. Мешкав у м. Родинське, де працював у ЖЕКу водієм.

На Майдан приїхав на власному автомобілі за покликом серця. Записався до Самооборони Майдану. Був викрадений і вбитий. Тіло знайшли 18 лютого вранці на Трухановому острові в Києві. Його поховали тихо і без участі євромайданівців та ЖЕКу , де він працював раніше.

Залишив стареньку 85-річну маму і двох синів: 4-річного Арсенія та 8-річного Єгора.

Наумову Володимиру було 43 роки…

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Володимиру Наумову було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Відео «Наумов»

Учень 8

Мамо, я живий, лиш закриті очі….
І серце не б`ється, не вирує кров…
Ти тільки не плач, знай – всі дні і ночі
Я буду поруч – в грудях, де живе любов!

Учитель Ми закликаємо вас сьогодні згадати у своїх молитвах усіх Героїв, які поклали голови за наше майбутнє. Хай пам’ять невинно убитих згуртує нас, живих, надасть нам сили, наснаги, мудрості для зміцнення держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Тепер вони захищають нас з неба, наче зорі.

Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто ціною власного життя став на захист українського народу. Вони повинні жити в нашій пам’яті! Героям Майдану, що пали мертвими за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання.

( Учень запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук у руки. Хвилина мовчання. )

Кліп «Пливе кача»

Учень

У нашій пам’яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви – її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами – ненька Україна!
Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: “Іди, дитино,
За щастя України, бо вона – єдина”.
Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.

Відео «Мамо не плач»

Вчитель

Так. Нелегко приходиться материнським серцям, коли діти стають на варті спокою цілої Держави. В цьому році відбувся Всеукраїнський конкурс під назвою «Мама Героя», де взяв участь учень нашої школи Артем Гнаткович. Ось декілька рядків з його роботи:

«Важко бути мамою героя. Ніколи не знаєш до чого призведе його наступний крок. Яка ще новина додасть сивини на скроні жінці, що народила українському народові захисника. Чи здіймуться, чи опустяться її крила після чергової короткочасної телефонної розмови із сином. Її очі завжди готові вкритися вологим покривалом смутку, але йому ніколи не вдасться загасити того полум’я надії, що живе у материнському серці.»

Вчитель

Сьогодні продовжувати боротьбу за визнання незалежності приходиться найсильнішим синам України-неньки. Пішли на захист Батьківщини і вихованці нашої школи. Це чоловіки різного віку, що мають різні захоплення. Однак знайшлася сила, яка об’єднала їхні душі і повела під вибухи та кулеметні черги, аби відстояти наше мирне майбутнє.

Слово надається випускнику 2012-2013 н.р. Антону Гнатковичу.

Заключне слово

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав.

Із кров’ю перемішана сльоза …

А батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог, побачивши загін –

Спереду сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий.

І рани їхні вже їм не болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло …

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла …

Загиблі хлопці віддали свої життя за всіх нас. Це має пам’ятати кожен! Сьогодні, завтра, завжди! Без цього ми не зможемо відбудувати свою країну!

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп’ято й знищено не раз!

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Учитель. Славні наші вкраїнські воїни! Дозвольте від імені всіх присутніх подякувати вам, за вашу нелегку справу – оборону нашої держави, оборону нашого життя та нашого майбутнього. Прийміть, будь ласка, в знак подяки невеликі подарунки. Ви у нашому серці, ви у наших очах, ви у наших піснях. Слава Україні! Героям Слава!

Пісня «Мальви»

Урок мужності на честь українських воїнів оголошується закритим. (Звучить Гімн України)

Комунальний заклад Шахівської сільської ради "Золотоколодязька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів"

Розробки виховних заходів